На жаль, українці майже нічого не знають про брацлавських хасидів, які приїжджають в Умань.
Особисто мені вони подобаються.
Симпатія виникає вже з їх назви "брацлавські" бо Брацлав - це чудове містечко з багатою історією, в тому числі козацькою, на моїй рідній Вінничині. Земляки деякою мірою.
Мені близький їх менталітет - їхати бозна куди щоби повеселитися, напитися, потанцювати, покричати, пострибати на святкуванні Нового року. Так само ми їздили з друзями і колегами автобусами святкувати Новий рік і в Крим, і в Карпати, і в Словаччину, і з футбольними фанатами на матчі в Європу. І єдине що нас відрізняло від цих хасидів - це одяг.
Мені справді подобаються їх колективні святкування, а їх поведінка мені повністю зрозуміла і навіть близька, адже сам колись святкував так само, горланили в автобусах пісні під гуркіт пустих пляшок що каталися між рядами крісел. Хоча, ні, напевно брацлавські хасиди це скромні люди порівняно з нами молодими.
До речі, більшість брацлавських хасидів є послідовними антисіоністами. Вони вважають створення єврейської держави до приходу Месії гріхом. Вони не визнають легітимність світських інститутів держави Ізраїль, не голосують на виборах, не беруть грошей від уряду і відмовляються служити в армії.
Ви помітили, що українські євреї, які є любавицькими хасидами, не зовсім дружать, точніше зовсім не дружать з брацлавськими хасидами?
Не зустрічають їх в аеропортах і на вокзалах, не їдуть до них в Умань святкувати разом, і взагалі намагаються їх ніяк не помічати і не згадувати.
Напевно це тому що вони зовсім різні євреї - існують у абсолютно різних культурних вимірах. "Брацлавський" стиль молитви — дуже емоційний, відкритий, експресивний, колективний, із танцями, співом і самоізоляцією на час свята — сильно відрізняється від "українського" єврейського богослужіння - поставлять тайком менори на центральних площах міст України і десь ховаються.
Брацлавські хасиди принципово не мають живого духовного лідера (цадика) — для них єдиним лідером назавжди залишається померлий у 1810 році рабі Нахман. Втім вони чекають на прихід Мошіаха (Месії) і віра в його прихід є одним із фундаментальних принципів їх вчення. Рабі Нахман із Брацлава, незадовго до своєї смерті у 1810 році вимовив відому фразу, яка стала пророчою для його учнів: «Моє полум'я палатиме до приходу Мошіаха».
А ось в українській секті Хабад Любавич (стверджують що всі українські євреї є хабадники) вважають що сьомий ребе, Рабби Менахем-Мендл Шнеєрсон, який помер у 1994 році, і є Месією (Мошіахом).
Напевно у цих протилежних релігійних течіях і є основна відмінність між брацлавськими і любавицькими (українськими хабадниками) євреями.
Ну і в тому, хто як вміє повеселитися та погуляти. Адже вміння радіти, веселитися й бути відкритим спричиняє довіру. Ми значно охочіше довіряємо людям відкритим, життєрадісним і невимушеним. Весела й щира людина швидше викликає симпатію, і створює відчуття, що перед тобою нормальна й зрозуміла людина.
А для мого покоління, люди які не проти випити а тим більше прокатитися заради цього бозна куди - викликають симпатію.
І ще важлива відмінність. 11 вересня десятки тисяч брацлавських хасидів провели в Умані масову молитву за мир і благополуччя в Україні. Хтось чув про масові молитви євреїв секти Хабад за благополуччя в Україні?
Брацлавські не лізуть в українську політику - любавицькі з неї не вилазять.
Отже, через ці суттєві відмінності і відсутність спілкування між ними, виникає враження, що осілі в Україні галутні євреї не надто прихильно ставляться до хасидів-паломників.
На жаль, саме напередодні та під час приїзду веселих паломників до Умані стабільно з'являються численні негативні публікації в ЗМІ та соціальних мережах, у яких увага зосереджується на конфліктах, порушеннях громадського порядку чи інших проблемних моментах. У результаті формується однобока картина, ніби перебування хасидів в Україні — це суцільний конфлікт із місцевим населенням.
Так, масове паломництво (50 тисяч людей!!) неминуче створює певні побутові й соціальні проблеми.
Цим, як завжди, користується російська пропаганда та пов'язані з нею інформаційні ресурси та блогери. Вони вигадують або підхоплюють окремі негативні історії, виривають їх із контексту й намагаються представити ситуацію так, ніби українці загалом вороже або навіть антисемітськи ставляться до приїжджих хасидів. Тобто звичайні побутові конфлікти, які можуть виникати між місцевими мешканцями та великою групою приїжджих, свідомо перетворюють на доказ нібито «українського антисемітизму».
Саме тут і виникає головна маніпуляція: критику конкретної поведінки або окремих проблем українофоби намагаються видати за ненависть до євреїв. А далі ця вигадана картина використовується для створення потрібного російській пропаганді образу України як нібито антисемітської держави.
* * *
Взагалі, пропоную ставитися до приїжджих хасидів так само як ми під час Євро-2012 ставилися до іноземних вболівальників (які також веселилися і бухали дай боже).
І взагалі їхні щорічні приїзди в Умань називати за роком їхнього приїзду, наприклад "Євро-2026" (де "Євро" від слова євреї).
Отже веселий "Євро-2026" закінчився, євреї-хасиди масово виїжджають з Умані.
Чекаємо вас на "Євро-2027"!
P/S Подумалося, а чи не провести в рамках "Євро-2027" футбольний матч між брацлавськими та любавицькими хасидами?
